Ви коли небудь бачили крокуючий Екскаватор? А хоча б можете собі уявити, як махіна висотою 100 метрів і вагою кілька тисяч тонн може не то шо їхати на гусеницях, а в прямому смислі ЙТИ. Якшо ні - то Вам на Новояворівську Сірку.

Знаходиться вона біля містечка Шкло, прямо біля Санаторію.  Доїхати туда можна або автівкою (45км) або маршруткою за 8 грн від Янівського Кладовища. Вже здалеку по ліву сторону дороги нас зустірчає вигляд стріл екскаваторів, шо немов би переплелися утворюючи одну суцільну конструкцію.

По праву сторону дороги можна побачити залишки потужнього компелксу збагачувальної фабрики, майже повністю оприходуваної природою і від того ще більше чарівною.

Шоб попасти до кранів найкраще від роздоріжжя пройти ше прямо 100 метірв і звернути в поворот маркований як "Блоки". Далійдемо прямо і біля закинутого екскаватора повертаємо наліво. Впираємся в цвинтар Катерпілелрів. Проходимо туда. Далі стежкою перелазимо через браму (бо інакше сторожі не пускають  через совю територію) і попадаємо до самих кранів. Вони величні і сумні водночас. Є три крокуючі екскаватори і один баштовий кран на рейках. За словами сторожів два з них ше робочі. Сторожі добродушні і пускають всюди полазити і все обдивитися. Дивуємся дійсно грандіозним масштабам карнів. Вивчаємо їх конструкцію. Адже всі вони - різні!

Піднімаємся на найвищу стрілу. Довкола краєвид неймовірний. З одної сторони Шкло і Новояворівськ. З іншої - море, утворене на місці карєру. Причому Море - це не перебільшення. там справді дуже багато води і хвилі біля берега справді морські. Неподалік карнів є маленька "бєшєдка" розташована за 15 метрів від берега на сваях. гарне місце для відпочинку.

Якшо від попереднього роздоріжжя повернути направо - за кілька кілометрів вїдемо прямісінько на територію збагачувальної фабрики. Найбільшим і найкарсивішим є основний цех. Він опвністю розвалений і туда вільно можна лазити. Чому так кажу - бо деякі обєкти є приватизовані та обгороджені, перетворені на склади.

Відчуття шо попали в другий чорнобиль. Настільки близькі картинки: завалені перекриття, покручене залізо, кинуті агрегати, плоскі дахи покриті уалмками, обгорівша та обдерта конвеєрна лінія. Можна піднятися на сам дах. 29 сходових прольотів. Звідти видно наші крокуни, ше кілька екскаваторів розкиданих по території компдексу, величезні чаші де збиралася сірка.

Далі є дві вихлопні труби у небо. Драбини на них збереглися - можна якось буде спробувати видертися наверх. Мандруємо територією фабрики. тут і атм занходимо закинуті будиночки, крани, скати від белазів і захисні каски. Є одне досить енпогане бетонне приміщення з цілим дахом і open space. непогане місце для Концертів і дискотек!

Враження Хуліганки:

"

Новояворівська" Сірка". 

Сьогодні знову була на тк.зв. індустріальному об"єкті. 

Стояла на 14 поверховій висоті напівзруйнованої будівлі, а навколо мене простяглися космічні пейзажі: різноманітні тарілки ввігнутої форми невідомого призначення, локаційні вежі, енергоблоки, переробні цехи- гігантоманія в повній величі. 

Руїни вражають- все дбайливо розібране, роздерибанене, підірване.Горів метал, плавилося шкло. 

Величезні плити розгойдуються на тонесеньких арматурках, стукаються одна об одну і відскакують. Вітер колише ці величезні пазли бетону, а вони, порипуючи, хитаються, як новорічний дощик на ялинці. Тонни металу, похованого під снігом з дбайливістю працьовитих рук тих самих робітників, для яким цей завод давав життя і хліб. 

Мільярди, закопані в землю-як парадокси з гострими кутами: НаЩО?! 

не так то просто поховати такого гіганта- як зрівняти з землею стільки бетону і заліза?залізницю і зупинки? крани,підйомники, ицкаватори? фабрику і завод? 

Величезні крокуючі бульдозери- роздирають землю, як масло,до самих нутрощів. Їх тендітні стегенця пересувать це чудо інженерної і сталеварної думки, завбільшки з будинок, зі швидкістю 100 метрів за годину. Хотіла б я побачити, як він ходить...В ковші такої "мацьопки" може запросто жити людина, а під самим землекопом можна ходити, практично не пригинаючись-він стоїть на металевій шайбі завтовшки в людський зріст і діаметром якихось 15 метрів. Ці ескаватори нагадують кораблі: зі щоглами, мачтами і трапом. В кабінах зависли в часі і просторі пожовклі плакати гологрудих уже тепер безнадійно пристарілих акторок. Поруч з "портом"- відстійник неробочої техніки, цвинтар бульдозерів. Вони так апатично зависли своїми гребучими лопастями- вмить непотрібні і збайдужілі, живуть своїм, іржаво-жовтим життям...

"

В загальному техпроцес виробництва сірки був такий. Породу по конвеєрній лінії гнали в кульові млини де вона подрібнювалася в порошок. Далі цей порошок засипався в автоклави де була вода і вспінювач. Відповідно сірка вспливала вверх, а пісок лишався внизу. Потім цю сірку поміщали в ті круглі відстійники. По ободу відстійника їздив спеціальний вагончик і все то пеермішував. Чистота получалася 98%. Потім її збирали і фасували. Просто до неможливості. 

Чим мені сподобалася Сірка - це тим, шо тут можна лазити і лазити, кілька днів поспіль. І то все не облазиш. Навколо озера є купа екскаваторів, сам збагачувальний комплекс чого вартий, а ше неподалік є місячні ландшафти з підземною виплавкою сірки. 

Обєкт справляє враження Чорнобильської АЕС іпсля бомбардування винищувачами. Але це додає особливої родзинки - постІндастріал 100%. Одержав масу есеттичного задоволення.